Конунґ Тьйодрек2 був у Атлі й втратив там майже усіх
своїх людей. Тьйодрек та Ґудрун скаржилися одне одному на свої нещастя. Вона
заговорила до нього так:
1. Дівчинкою була
я незайманою, -
матір мене породила
в світлиці яскравій, -
любила братів я,
доки мені Ґьюкі
золота не дав.
Золото дав
і за Сіґурда видав.
2. Був тоді
Сіґурд
перед синами Ґьюкі,
як цибуля зелена,
що з трави виринає,
чи як стрункий олень
серед диких тварин,
або як сяюче червлене золото
серед сірого срібла.
3. Заздрили мені
мої брати,
що я мужа маю
кращого за всіх;
спати вони не могли,
ні справи вирішувати,
доки вони Сіґурда
зі світу не зживуть.
4. Ґрані3
їхав на тінґ, -
гуркотіла земля, -
але Сіґурд
сам не приїхав;
всі коні були
мокрі від поту,
втомлені були
везти убивць.
5. Ходила я
плакати
з Ґрані говорячи,
вся залита сльозами
його я допитувалась;
похнюпився Ґрані,
до трави похилився,
про те він знав,
що хазяїн вже мертвий.
6. Я довго
вагалась,
довго голову ламала,
перш ніж я запитала
в людей, що бачили все.
7. Похилив голову
Ґуннар,
сказав мені Гьоґні
про Сіґурда
час смертний:
“Лежить посічений
там за рікою,
Ґотторма вбивця4,
відданий вовкам.
8. Дивися, он
Сіґурд
на південній дорозі;
ти чуєш, як там
вороння кричить? –
це ділять здобич
щасливі птахи,
хижаки завивають
над мужем твоїм.”
[Ґудрун каже:]5
9. “Навіщо ти, Гьоґні,
мені й так печальній
про жахи такі
хочеш оповідати?
Хай серце твоє
вороння розриває
в далекій країні
незнайомих людей!”
10. У відповідь
Гьоґні
лише одне сказав,
темномудрий,
від горя великого:
“То було б, Ґудрун,
більшим гріхом,
якби серце моє
вороння розривало.”6
11. Тоді сама я
пішла
від тієї розмови
аби побачити
здобич хижаків;
не припадала, плачучи,
ані руки не заламувала,
не нарікала,
як інші жінки,
сиділа спокійно
поруч із Сіґурдом.
12. Ніч мені
видавалась
темнішою з ночей,
коли скорбна сиділа я
поруч зі Сіґурдом;
завивали вовки
й видавалось на краще,
аби вони взяли
і порвали мене,
або ж щоб згоріла я,
наче береза.
13. Спускалась я з
гір
п’ять довгих днів,
доки палат Гальфа7
не побачила дахи.
14. Сиділа я з
Торою
сім півріч,
донькою Гакона8
в данській землі;
вона мене розважала,
вишиваючи золотом
палати південні
та лебедів данських.
15. Ми вишили з
нею
так воїнів гру9;
і на гобеленах
постали герої,
червоні щити,
воїни гунські,
з мечами й щитами,
в шоломах міцних.
16. Корабель
Сіґмунда10
відпливав від землі,
весь в золотих обличчях
і розписаний з боків;
вишили ми ще,
як вони бились,
Сіґар і Сіґґейр11,
на півдні у Фьйоні12.
17. Тоді дізналася
Ґрімгільд13,
ґотська14 дружина,
що я там
перебувала […]15
вона відклала вишивання
й прикликала синів,
похмура жінка,
аби спитати,
хто б хотів із синів
сестрі відшкодувати
або за мужа при дорозі
вбитого відплатити.
18. Готовий був
Ґуннар
запропонувати золото,
аби загладити провину,
й так само Гьоґні.
Вона спитала усіх трьох,
хто їхати хоче,
сівши в сідло
возом керувати,
конем їхати,
за соколом слідувати,
з лука пускати
стріли свої.
19. Вальдар
Данський
із Яріцлейфом,
Еймод був третім
разом із Яріцскаром16,
увійшли тоді,
подібні на ярлів,
Ланґбарда17 дружинники,
в червоних накидках,
в короткій броні,
високих шоломах,
з мечами у піхвах,
каштановолосі.
20. Кожен хотів
мені
подарунок піднести,
подарунок піднести
і розрадити словом,
наче могли вони мене
із суму вирвати
таким чином, -
але я не піддалась.
21. Піднесла мені
Ґрімгільд
ріг із напоєм
прохолодним, терпким,
щоб забула я про горе;
було його зварено
зі сили землі,
крижаної води морської
та синової крові.
22. Було на тім
розі
багато різних символів
намальовано й вибито, -
прочитати я їх не могла, -
довга вереску риба18,
землі Гаддінґі
колос незрізаний19,
нутрощі звірів.
23. Було у тім
вариві
бід пребагато,
квіти з дерев
і жолуді спалені,
роси вогню20,
нутрощі жертв,
відварена свиняча печінка,
що провину загладжує.
24. Й тоді я
забула,
що сказано було,
усі слова,
в широкій залі;
прийшли конунґи
до колін моїх троє,
перш ніж вона сама
до мене звернулась.”
Ґрімгільд сказала:
25. “Дам
я тобі, Ґудрун,
золото в дарунок,
більшість скарбів
твого мертвого батька,
червоні персні,
Гльодвера землі21,
всі килими –
за палого конунґа.
26. Гунських дів,
ткаль майстерних,
що золотом шиють,
на розраду тобі;
будеш хазяйкою
всіх скарбів Будлі22,
вбирайся у золото
й вийди за Атлі.”
Ґудрун сказала:
27. “Не хочу
я
такого шлюбу,
не піду я
за Брюнгільд брата;
мені не личить
із сином Будлі
сім’ю ростити,
щасливо жити.”
Ґрімгільд сказала:
28. “Не
варто зопалу
зло говорити,
хоч ми й були перші
причиною горя;
все буде, неначе
обидва живі ще
Сіґурд та Сіґмунд23,
роди лиш синів.”
Ґудрун сказала:
29. “Не
можу я, Ґрімгільд,
тішитися з того,
в ім’я коханого
надії множити,
відколи Сіґурдову
кров із серця
вовки та ворони
разом відпили.”
Ґрімгільд сказала:
30. “Тепер
маю для тебе
серед усіх кращого,
в світі всьому знаного
доблесного воїна;
тож житиме він
довіку з тобою;
самотньою будеш,
якщо не скоришся!”
Ґудрун сказала:
31. “Я
цього не сприйму,
повна прокльонів,
що хочеш в ярмо
запрягти мене силою;
він Ґуннарові вчинить
зло найстрашніше,
а також у Гьоґні
виріже серце;24
не заспокоюсь я,
доки життя не візьму
у того, хто хоче
згубити братів.”
32. Плачем
зайшлася Ґрімгільд,
ведучи далі мову,
біди синів своїх
передбачаючи,
знала вона,
що їх чекає:
Ґрімгільд сказала:
33. “Ще
дам тобі землю,
людей на додачу,
Вінбьйорґ та Вальбьйорґ25,
якщо забажаєш;
володій ними вічно,
але, доню, скорися!”
Ґудрун сказала:
34. “Що
ж, оберу я
кого-небудь з конунґів,
проте лише з примусу
рідних своїх;
не буде у мене
життя безхмарного,
та загибель братів
не врятує дітей моїх.”26
35. Всі скочили на
коней,
хто був при тому,
а вальські27 дружини
у вози сідали;
сім днів ми їхали
землями холодними,
а інші сім
ми ще й веслували,
треті сім днів
ми мандрували по суші.
36. Тоді стражі
воріт
високого міста
упустили всередину
нас подорожніх.28
37. Розбудив мене
Атлі,
я й сама неспокійна була,
недобре передбачаючи, -
загинуть близькі.
Атлі сказав:
38. “Мені
так нещодавно
норни віщували, -
розгадали ті сни,
що мене турбували, -
“бачив я тебе, Ґудрун,
Ґьюкі донько,
з мечем, що пронизує
мене. Я мертвий лежу.”
Ґудрун сказала:
39. “До
вогню
нам сниться залізо,
до пихи та бажання –
жіночий гнів;
мушу я тобі, поза ненависть
власну, випалити зло,
співчувати та лікувати,
хай це й не приємно мені.”29
Атлі сказав:
40. “Снилось
мені, ніби тут у саду
пагони впали,
кущі молоді,
що я їх саджав тут;
їх вирвано з корінням,
кров’ю омито,
на стіл подано –
чекають, щоб з’їв я їх.
41. Я снив, що
власноруч
яструбів запускав я,
спраглих до їжі,
лиху на здобич;
бачив серця їх,
з медом я їв їх,
ковтаючи горе,
перемащені кров’ю.
42. Я снив, що
власноруч
щенят відпустив я,
не маючи талану,
вони обидва скавучали;
плоть снив я їхню,
що їжею стала,
і змушений був
я їсти її.”
Ґудрун сказала:
43. “То
воїни обговорювати
полювання своє будуть
і будуть білій здобичі
голови рубати:30
вона буде мертва
ще до приходу ночі,
нетривала в неї доля –
вся з’їдена буде.”
Атлі сказав:
44. “Не
буду лягати
і спати не буду,
з надією в серці;
так я до всього готовий…”31
Читати або завантажити у форматі .docx.